14.03.2010
Шнур дзвякнув Рублем
Таким недобрим лементом бородатий Серега Шнурів у чорній майці-”алкоголічці” завершував у столичній “Ікрі” перший московський виступ свого нового, нечисленного угруповання “Рубль“, що замінила в період економічної кризи мегарентабельный до недавнього моменту, хуліганський ска-панковский “Ленінград“.
Те, що тепер пропонує співвітчизникам Шнур, що й залишилися при ньому экс-”ленінградці” Дэнс і Андромедыч (вони ж відповідно Денис Можин і Андрій Антоненко), називається “циганським металом” і звучить по-”гаражному” дешево й сердито, минималистично й часом конкретне зло. “Ленінград”, що глушив на сцені під час концертів горілку, що лякав безконтрольним шоу-монстром Стасом Барецким, що підсилював матом кожну другу строфу, теж, звичайно, з буттям нашим шпарко не миндальничал, але кому треба (у Куршевеле там якому-небудь, у Московській мерії або на будь-якій гламурній вечірці) завжди могли порахувати, що хлопці просто так жартував.
Сьогодні Шнур, що регулярно фіксує у своєму “ЖЖ” чергові прикмети й наслідку занепаду, що розвертається, жартувати, схоже, подустал. Додавши альтернативної твердості й максимально спростивши звучання “Рубля” (колишній “ленінградський” тубист Андромедыч майже всю програму в “Ікрі” відіграв на клавішах однієї рукою), Шнурів продовжив віщати начебто б про той же й так само, як у розпущеній їм команді, але без колишньої раздолбайской поблажливості до об’єктів своєї поетики. Мочити - так мочити, страждати - так страждати.
Тому є в “Рубля” і речі в дусі самої сакраментальної Серегиной лірики з рефреном: “хочеться здохнути, як хочеться жити”, і хіт з назвою у вигляді популярного слова із трьох букв, і безжалісний вирок дійсності “от це, синок, і є російська доля”, і однослівна ідіома, запозичена (вуж не знаю, навмисне або випадково) в Андрія Вознесенська “Питерпитерпи”. Вона, до слова, пролунала в “Ікрі” передостанньої - перед згаданим вище головним, на мій погляд, меседжем “Рубля” - “Нічого нового”.
До цього моменту деякі із глядачів, споконвічно до відмови, що заповнили клуб, уже заклад покинули, чортихаючись, що “ зі старого так нічого й не проспівали“. Думаю, Шнур догадувався, на що йшов, руйнуючи “Ленінград”, і до такої реакції частини своїх шанувальників був готовий. “Ну, що вам ще зіграти?- задумався Сергій приблизно в середині концерту. - У нас аркуш-лист-сет-лист закінчився”. “Ленінград”, давай!” - пролунало з різних місць. “Пізно”, - жорстко відповів Шнурів і з вигуком “Рубль!” вийшов за лаштунки. Повернувся він незабаром, із сигаретою в зубах і банкою енергетичного напою. У цьому бачилася ще одна метафора й сатира відносно лицемірного часу. Замість природньої прозорої горілки заряджаємося от тепер темною, банковою хімією… Отут саме й гримнув заклик “Терпи!”.
Не всі, звичайно, розладналися від відсутності “ленінградських” ретроспекций в “карбованцевому” сейшене. У тіснуватій “Ікрі” однієї з дам навіть удалося поплисти по руках у партері, коли шнуровские неофіти або назавжди віддані фани завелися по-справжньому. Певну життєрадісність із недалекого минулого Серега все-таки намагається зберегти й в “Рублі”. В один з моментів вечора він, наприклад, виконав кавер-версію пісні Володимира Висоцького: “Ну, про що з тобою говорити, однаково ти пореш ахінею. Краще я піду до хлопцям пити, у хлопців є думки поважнее…”. Розрядка на настільки брутальному перформансе довелася до двору.
Автор: Михайло Марголис
Опубликовано в: 5:17, Рубрика: Сергій Шнурів,
Комментировать