09.02.2011
Сергій Шнурів. Мат - це не ціль, а засіб
Група “Ленінград” і її лідер Сергій Шнурів на прізвисько Шнур мають настільки скандальну славу, що відзвуки дійшли навіть до тих, хто й пісень-те не чув, але знають, що “мат-перемат”.
Шнур переплюнув героя, який “матом не лається, він на ньому говорить”. Сергій “на ньому співає”. Втім, частина просунутих цінителів уважає, що Шнур - продовжувач традицій Баркова й ледве чи не самого Пушкіна.
Відповідальність художника?
- Дуже добре, що групу “Ленінград” і мене можна інтерпретувати як завгодно, - веселиться Сергій. - Ніякого прямого визначення або аналога немає. Багато зациклилися - ” мат-не мат”, можна й з матом написати, ну, ніякий вірш. Мат - це не ціль, а засіб. Я дотримуюся критерію: або гарний текст, або поганий, от і все.
- Публіка після концертів виходить вуж дуже распоясанная.
- Ви про відповідальність художника? Це така дурість! Добуток - не школа життя, і єдина книжка, яку потрібно читати серйозно, - Біблія, та й то із застереженнями. У жодного народу такого пафосу немає: велика література, поет у Росії більше чому поет.
- А як ви віднесете, якщо ваш син набереться мату з ваших же пісень?
- Рано або пізно набереться, а звідки - не важливо. Сподіватися, що цього не відбудеться, однаково що мріяти, щоб у дитини було чотири очі.
- А ви як рано почали виражатися?
- Так як усі, у школі.
- И на заборах писали?
- Ну вже немає! Я занадто люблю місто.
- Ви говорите про Біблію, вчилися в Духовній академії…
- Так багато де вчився, у ЛИСИ на архітектурному, у реставраційному ліцеї. В академію знайомий надходив, а я за компанію. Але вчився не на священика, а на теолога. Закінчив три курси й дотепер значуся в академке. Ще й багато де працював - сторожем, склярем, вантажником, ковалем, дизайнером, помічником на зйомках відеокліпів, промоушн-директором.
Попса й доля
- Коли знову виступить “Ленінград”?
- У нас зараз перерва, тому що мені не подобається вся ця істерія навколо групи, ми ж завжди були скромними, популярності вистачало, а зараз, на мій погляд, зашкаливает. Без концертів дуже добре себе почуваю, а то було по п’ятнадцять на місяць.
- Немає побоювання, що вас забудуть?
- Ну, створю іншу велику групу. Я адже не музикант властиво, можу не відіграти. Я ж вам перераховував мої професії. Музиканти, як і актори, люди по суті дурні, навіть спортсмени розумніше, тому що іноді йдуть зі спорту. А музиканти й артисти прагнуть працювати до пенсії, та ще й умерти на сцені. Я не з них. Коли мені стає зрозумілий принцип ” як зробити”, відразу нецікаво, тому з інститутів ішов. Так і з “Ленінградом” - мені зрозумілий принцип і метод, як зробити суперуспішну групу.
- Що зараз із вашими музикантами?
- Кожний займається чому прагне. Олександр Попов закінчив ЛИСИ, працює проектувальником. Всеволод Андрєєв пішов назад на радіо ди-джеем. Перерва в концертах - хід комерційний, публіка повинна скучити. Але, може, ми взагалі не зберемося. “Битлз” не виступали з 1967 року, тільки випускали пластинки. При сьогоднішніх продажах альбомів “Ленінграда” ми теж можемо собі це дозволити.
- Багато музикантів затверджують, що їм потрібно живе спілкування із залом.
- Так брешуть вони, гроші їм потрібні. Я, до речі, нормально ставлюся до попси, вона чесніше, чому рокери, які роблять вигляд, що доходять до змісту буття.
- Але рокери співають чесно, без фанери.
- Так нехай з фанерою, яка різниця, нехай хоч голу задницу показують, усім же подобається. А то, що попса захопила телебачення, так ніхто ж не змушує дивитися. Я от телевізор не дивлюся.
- А новини?
- Довідаюся з Інтернету.
- Розбудовуєте, що багато в Росії сумного?
- Навпаки, мені здається, у нас занадто весело. От про наркоманів хвилюються, а в них усі нормально. Я за легалізацію наркотиків, це виведе купу грошей з тіні. Потрібно все дозволити, тоді зла буде не більше, а менше.
- Не певен, от ви хоч і матюкаєтеся в піснях, менше цього зла не стає. До речі, скажіть відверто, хто спонсорує групу?
- Саме смішне, що група без грошей народилася. Якщо б ми комусь були повинні, не могли б припинити виступати. Я вільна людина, не маю контрактів, директори, атрибутів акулячого шоу-бізнесу. І рокером я себе не вважаю. Грубо говорячи, на групу “Ленінград” можна подивитися як на перфоманс. Я займаюся мистецтвом як Энди Уорхолл.
Пісні для кіно
- Зараз пісні пишуться?
- Навіть досить успішно. Якщо б перерви не було, я б, напевно, ненавидів музику ще більше, чим ненавиджу зараз. А взагалі не люблю працювати, люблю відпочивати й - представляєте, такий удалий збіг обставин - можу собі це дозволити! У кайф нічого не робити, тільки авторські одержувати. Можна сказати, вийшов на пенсію в 28 років.
- Але я знаю, що пишете для кіно.
- Режисерові Дыховичному для фільму “Копійка” по сценарію Сорокіна зробив заголовну пісню під титри, і ще одну. І маленьку роль зіграв, за кілька хвилин у кадрові встигнув убити людину ножем. Грим, звичайно, не робили. А до цього зіграв одну з головних ролей у картині “Чотири”, теж по Сорокіну. Ми з ним здружилися, та й взагалі зараз у Москві друзі й уся робота.
- Так, у нас у Пітеру не вміють своїх використовувати. Уже не чи збираєтеся переїжджати в Москву?
- Не збираюся, мені Москва не подобається по ритму, атмосфері, аурі.
Аполлон-Спадкоємець
- Чого вам у житті не вистачає?
- Самітності. Для творчості необхідно побыть одному.
- чи Займаєтеся сином?
- Довгий час був занадто зайнятий. Синові два роки, назвав його Аполлоном на честь поета Аполлона Григор’єва. Але при хрещенні дали ім’я Павло, так що воно подвійне. Удома називаємо Аполлоном Сергеичем або спадкоємцем престолу. Він мало мене бачить, але ж раніше у дворянських родинах главу родини теж бачили дві години на тиждень: “Тато чекає вас у кабінеті”. А як росли діти лицарів, які йшли в хрестові походи?
- Як ваші батьки ставляться до того, чим займаєтеся?
- У сучасному світі нічого ж не цінується, крім успіху. І коли батьки побачили, що те, чим займаюся - успішно, заповажали.
- Як ви ставитеся до критики?
- Буває неприємно, як будь-якій людині, якої зачепили, навіть плечем у юрбі. Розумні люди мене хвалять, дурні лають.
Опубликовано в: 8:20, Рубрика: Сергій Шнурів,
Комментировать