05.02.2010
Роттен нагодував голодних журналістів у ресторані
Прес-конференція з лідером-вокалістом легендарних Sex Pistols у ресторані Димов, на березі Москва-Ріки, у Кремлівської стіни тривала майже година. На саму прессуху Джон Роттен-Лайдон приїхав теж із чималим запізненням, тому серед ароматів ресторану журналісти встигнули неабияк проголодаться…
«Shut up!» — переодически втихомирював на прес-конференції Джон расшумевшуюся публіку Дісталося й тим, хто просто прийшов повечеряти — їх Джонни теж просив «заткнутися». Часом дорікав гучних чоловіків
— «Тихо, жінка говорить!». А коли при цих же дівчатах (у тому числі й при чарівній дівчині перекладачці) відригав, то безвинно посміхався й реготав.
От деякі витримки із зустрічі Джонни Роттена з журналістами:
«Якщо ви вважаєте що Джон — ікона рок-музики, то нічого подібного. Коли я дивлюся ранком у дзеркало, я бачу гребаного роздратованого людину. Хоча, як справжній секс-пистол я, безумовно, особистість — це вам не який-небудь Rolling Stones».
«Термін „панк“ зовсім не має змісту, тому що справжній панк і на тромбоні зіграє. Або на скрипці. Справжня музика, це фолк, народна музика. А та музика, яку я роблю — це і є народна музика. Я один з вас, один з народу. Але на відміну від вас я не ледачий і я не боюся власного уряду. І я не раз попадав у в’язницю».
На запитання про те, що Джон «наїхав» у якомусь інтерв’ю на виконавицю Duffy: «Я обожнюю голос Duffy. Але я не люблю Duffy — я одружена людина. І я не люблю, коли жінки поп-зірки намагаються із мною загравати. Тому що я настільки гарний, що із цим важко жити. Я романтичний Джонни, я приношу любов».
На блискуче питання — «Чому Ви часто матюкаєтеся, де Ви матюкаєтеся й не чи набридло Вам постійно матюкатися» Джон відповідає: «мату не існує! Увесь язик — приголомшливе людське досягнення. Я використовую слова, щоб показати напрямок (послати?:), виділити якусь думку. Так, щоб завжди можна було виділити основне в цій думці. Будь-який уряд або суспільні інститути, які забороняють використовувати вам ці слова — мої вороги! Я сам продукт того, що „my mother and father fucking“. Секс це добре. А “Секс Пистолз” — ще краще».
Джон пише антивоєнну пісню про Багдад. І вона заснована на пісні яка була написана до цього й присвячувалася німецьким концтаборам. Що це за пісні — ніхто так і не зрозумів, видиме Джон просто простебался, жодного разу не посміхнувшись. Джон відзначив, що він антинацист і «remember Stalingrad». Нацисти тут є? — звернувся Джон до залу? І після невеликої паузи, коли запанувала тиша Джон посміхнувся — «Але- Про-Оу!» — Усе в порядку тоді. Ви мої друзі!”.
На запитання «звідки у вас така незвичайна звичка тримати сигарету в руках» (можна догадатися, як) Джон відповів — « У мене немає ніяких проблем з наркотиками. Наркотики це такий же подарунок Бога як і алкоголь Якщо помірковано ними користуватися те це буде зовсім безпечно. У кого-небудь є таблетки від головного болю?» — сміх у залі.
Про Росію: «Росії немає рівних в експорті злочинців. Але ми однаково любимо борщ».
«Якщо хтось носить майку з написом Sex Pistols яку зробив сам, це круто. Але це не повинні бути майки, які вони купили в супермаркеті. Особистістю бути в супермаркеті не можна».
«Найбільше я люблю в цьому житті — це знімати посмішку з осіб циніків».
Про Сиде Вишесе: «Сид був одним із самих близьких друзів. Я дуже нудьгую по Сиду. Це справжня дружба, від чистого серця».
Про порівняння: «Мені нестерпно думати, що в Америці вважають, начебто Ramones вплинули на музику Sex Pistols. Їхня музика старомодна й безглузда. Це така мила поп-група».
Джон активно проскандировал «Arsenal» — він уболівальник цього англійського футбольного клубу, Він і взагалі всіляко шумів, активно жестикулював, гримасував, а в якийсь момент став пропонувати працівникам пера закуски, що стояли в нього на столі: «Хтось голодний? Пригощайтеся!» — із цими словами він почав вистачати підношення з бутербродами із червоною ікрою й різними іншими стравами, що коштують на столі, як видно, для Джона. Торопіти журналістам з обов’язку служби довго не доводиться, тому закуски були негайно зметені, пари бутербродів дісталася й вашому покірному слузі… Спасибі, Джон, твоє запізнення — не на годину, а на десятки років — ми тобі, так і бути, вибачимо!…
Сам концерт був яскравим, живим — не юні давно хлопці палили. І виклалися на всі 100, як і обіцяв Джон на прес-конференції за день до виступу. Стив Джонс, розжирів, Глен Мэтлок, стрункий і підтягнутий, одягнений в акуратну білу сорочку й білі штани, повідомляв собою меседж типу «і отут з’являюся я, увесь у білому». Підлога Кук, хоча його було майже не видне за барабанами, залишався Підлогою Куком — відіграв собі й відіграв. Він теж у гарній формі, і без зайвої ваги.
Сам же Джон Лайдон — ідеальний фронтмен. На нього можна дивитися весь концерт не відриваючи око. Як відзначив один мій приятель, у своєму пижамноподобном костюмі м’ясистий Лайдон нагадував якогось сусіда, якого розбудили серед ночі крики в під’їзді, і він, незачесан, що очманів, що й злегка озвірів, вийшов на сходову клітку подивитися, що за фигня отут відбувається. І тепер радісно й озвіріло витріщається на весь цей балаган. Чимсь він нагадував Карлсона, який, зіпхнувши чергову іграшку з підвіконня, звертається до аудиторії: «А давайте пустувати!». Або був схожий на чокнутого Доку з «Назад у майбутнє», який раптом розв’язав запанковать. Джон у гарній формі, роки його не сильно подпортили — нерозумно було б побачити в нинішньому лідерові Пистолз ту ж шалену лють, яка скручувала його у вузол на концертах в 76-м. У ньому стало більше чогось комедійного. Це надавало йому… адекватності, чи. Але в необхідні моменти він як і раніше звучить гостро й виглядає не наївно.
Усі, звичайно, пізнавали кожну пісню й активно співали. Сет-лист навіть можна тут не публікувати — поберіть увесь Nevermind The Bollocks і додайте No Fun і Stepping Stone. Були й біси. Хоча видалося, що якось мало тривав концерт. Але це тільки видалося.
І от вона, та дивна думка, що засіла після концерту: це ж Секс Пистолз, одні з лідерів панк-руху, коли відіграєш не інструментами, а «душею», як говорив на прес-конференції Джон Роттен. Ми звикли сприймати цих хлопців зовсім іншими. І отут ми раптом бачимо професіоналізм музикантів, якісний звук, цілком вивірений вокал Роттена. Як там співав Сид з Тарганів (розігріваючий, до речі, у той вечір Пистолз):
Ти запитаєш мене як же D-i-y
Self recording і home taping
Маленькиe клуби й «давай давай»
Але я навіть не знаю що на це відповісти
Просто я прагну багато телиць і пива…
Опубликовано в: 6:18, Рубрика: Sex Pistols,
Комментировать