19.02.2010
Біографія Тоні Брекстон
Старша дочка Майкла й Эвелин Брэкстон (Toni Braxton), священика й невдалої оперної співачки - керівниці церковного хору, народилася 7 жовтня 1967 року в провінційнім містечку Северн штату Мэрилэнд і була змушено цуратися сучасної культури аж до повноліття.
Батько сімейства був звичайним релігійним фанатиком, але вже дуже довго не міг зробити вибір на користь одного-єдиного плину. “Він пройшов через усе: від Свідків Ієгови до З’єднаних Методистів, - коментує Тоні. - А коли я пішла в школу, його занесло в Апостольську Церкву, і наше щасливе дитинство на цьому благополучно закінчилося”.
Уся їхня більша родина змушена була жити за строгими правилами цієї ідіотської організації. Дітям заборонялося дивитися диснеївські мультики й популярні кінофільми (цим пояснюється той факт, що знамениті “Зоряні війни” Тоні змогла оцінити належним чином тільки на початку 90-х!).
Ніяких розваг крім хорового співу не допускалося. Разом із чотирма сестрами Тоні співала в маминім тхорі й на настійну вимогу батька надягала тільки довгі плаття з капелюшками, тому почувала себе дуже некомфортно в компанії однокласників. Ніяких штанів і зустрічей із хлопцями! Навіть музику ( крім церковної, звичайно) не дозволяли слухати.
Але всяка заборона лише підігріває пристрасть вкушання заборонного плода. Як тільки батьки закривали за собою двері, ідучи на роботу або за покупками, відбувалося пречудове перевтілення їх богопослушных детишек: вони включали радіо й телевізор, знімали свої ненависні одяги й пробиралися в сусідський будинок, де можна було послухати заборонених Рика Джеймса, Лютера Вэндросса й інших яскравих представників ритм-энд-блюзу 70-х.
Лише ближче до закінчення школи батько Тоні трохи потверезів і нагородив шістьох своїх дітей деякими волями. Насамперед усім купили по штанах. Тони дісталися джинси “Леви’с” точно по фігурі. Потім їх стали відпускати на вечірки, а дівчиськам дозволили нафарбувати нігті. Тони дуже хотілося співати ритм-энд-блюз, але поки її усе ще обмежували госпелом, та і її низький голос не дуже-те розташовував до витягування верхніх нот. Її музичний кругозір поступово розширювався, але однаково освіта відбувалася в замкненому просторі рідного дому й при малому звуці радіоприймача.
Однак дівчинка перетворювала на очах. Вона стала вигравати один музичний конкурс за іншим. У школі й на місцевій сцені вона відчувала себе чорною Мадонною й часто рухалася, як Дженет Джексон, у той час моторошно популярний серед дітей священиків. І, звичайно ж, величезний вплив на її музичні переваги виявили Стиви Уандер, Куинси Джонс, Чака Хан і Уитни Х’юстон. Паралельно із тривалою серією невдалих спроб зачепитися за вищу освіту (соціальний коледж, бізнес-школа й навіть Bowie State University, куди вона зробила, щоб стати вчителем музики) і низькосортних робіт (секретарка, друкарка в суді) Тоні виступала разом з молодшими сестрами (Тоуандой, Трайной, Тамар) і братом у сімейній групі за назвою THE BRAXTONS. Потім її побрали клавишницей (!!!) в одну з місцевих груп після того, як їх керівник заприсягся її батькам, що не пізніше полпервого ночі вона буде будинку. Цей проект накрився відразу ж після їхнього першого спільного концерту, коли вона лягла спати тільки близько чотирьох.
А в 1989 році на бензоколонці “Annapolis” відбулася їхня доленосна зустріч із Біллом Пэттауэем, майбутнім автором нашумілого хіта MILLI VANILLI “Girl You Know It’s True”. Білл відразу ж примітив миловидну мініатюрну дівчину, яка щось наспівувала, заправляючи свою машину. У них зав’язалася розмова про музику й про її групу, і саме ця людина привела Брэкстон на Arista Records, кузню поп-дів Клайва Дэвиса, який на той момент мав у своєму розпорядженні контракти з Aretha Franklin, Дионн Уорвик і Whitney Houston. Вірніше, запрошення одержала вся її сімейна група. З ними відразу ж був укладений стандартний у таких випадках контракт на випуск пробного сингла, але Тоні із самого початку передчувала, що вони проваляться. І дійсно, вышедший в 1990 році сингл THE BRAXTONS “Good Life” нічим особливим не вирізнився ( до речі, свій єдиний альбом “So Many Ways” сестри Брэкстон без Тоні випустили тільки в 1996 році).
Відразу ж виникли проблеми з добором сценічних костюмів для дівчат, тому що між Тоні й наступної по старшинству сестрою різниця у віці становила цілих п’ять років, і на тлі підліткових убрань інших її дорослі плаття виглядали не дуже прийнятно з погляду маркетингової стратегії, якої звикли прямувати на Arista. Втім, як згадує сама Тоні, вона була готова виступати де завгодно, і їй досить було зрозуміти, що тепер вона стояла на щабель вище.
Благо, що ніяких жертв у майбутньому не треба було. Два суперталановиті автори й продюсера Антонио “L.A.” Рэйд і Кенни “Babyface” Эдмондс запропонували їй почати сольну кар’єру й стати першої леді їх нового лейбла Laface, який утворювався на початку 1991 року. Вони спостерігали за виступом THE BRAXTONS в Атлантові й не могли відвести око від Тоні, яка, безсумнівно, виділялася серед своїх молодших сестер. Довго відсиджуватися Тоні не довелося, тому що вже в наступному році прийшов її зоряна година, коли вирішувалася доля декількох пісень, які Рэйд і Бэбифэйс планували задіяти в курируемом ними саундтреке до фільму “Boomerang” за участю чорношкірого коміка Эдди Мерфи.
Пісні писалися під Аниту Бейкер, а вона в цей час була вже на пристойному місяці вагітності й, природно, відмовилася від участі в цьому проекті, але порадила спробувати одну дівчину, чудовий голос якої вона чула на демо-касеті з пісень “Love Shoulda Brought U Home”. Зрозуміло, нею виявилася Тоні Брэкстон, яка з радістю узялася за роботу й добилася вражаючих результатів для дебютантки.
Обоє її сингла (”Love Shoulda Brought U Home” і “Give U My Heart“, дует з Бэбифэйсом) потрапили в першу сороковку “Биллборда”, що послужило серйозним поштовхом до якнайшвидшого запису її першого альбому, якого чекав просто немислимий успіх - 11 мільйонів проданих копій і п’ять першокласних хіт-синглов: “Another Sad Love Song”, “You Mean The World To Me”, “Breathe Again”, “I Belong To You” і “How Many Ways”. “У Тоні просто фантастичний голос, - сказав якось Бэбифэйс. - Я не знаходжу йому аналогів серед артистів, з якими я коли-або працював”. І справді, по частоті це скоріше Барри Уайт, чому Дайана Росс. “Пізно вночі, коли я найбільше люблю працювати, почувши мене, - говорить Брэкстон,- ви подумаєте, що це чоловічий вокал, але така моя природа. Я співаю низьким голосом, що, як мені здається, найбільше ідеально підходить для виконання сумненьких пісень про любов”.
Не буде зайвим відзначити, що саме за такі ліричні, сльозоточиві речі в 1994 році Тоні Брэкстон була відзначена на різних церемоніях нагородження, як “кращий і самий продаваний ритм-энд-блюзовый новачок року”, що записав до того ж кращий диск у цьому стилі. Чим же вона так уразила публіку й критиків? Її секрет дуже простий. У той час як увесь ритм-энд-блюз ставав усе голосніше й жорсткіше, Тоні, навпаки, уповільнювалася й залишала слухача наодинці зі своїми емоціями в оточенні божественно ласкавої музики.
Пройшло зовсім небагато часу, і Брэкстон різко перемінила імідж такого безпосереднього компанійського дівчиська з короткою стрижкою й безневинним личком на стильний жіночний образ із променистою посмішкою й довгими, до плечей, красиво покладеними волоссями (з уплітанням додаткових кучерів для додання пишності), так так, що навіть власні охоронці перестали пізнавати її при вході в гримерку. У її нових піснях з’явилося більше сексуальності, еротизму й загадковості. Не випадково її другий альбом одержав назву “Secrets”. До речі, цілих чотири його композиції вона написала сама.
Не в приклад нашому слухачеві, що замкнув на пронизливій баладі “Un-Break My Heart”, практично в усьому іншому світі куди більше визнання одержав перший сингл із цього диска. Просто “You’re Makin’ Me High” вийшов досить скандальним, а всі тому, що в дрібних подробицях розкривав природу жіночого сексуального бажання й мастурбації.
Взагалі, Secrets став дуже прогресивної й поворотної для Брэкстон річчю у всіх відносинах. По-перше, Тоні і її продюсери, серед яких замигтіли прізвища Дэвида Фостера й Ар Келли (він написав для неї, що стала третім синглом “I Don’t Want To”), побрали на себе відповідальність за подальший розвиток ритм-энд-блюзу, що застоявся із часів Ареты Фрэнклин. По-друге, чергові 5 мільйонів разошедшихся альбомів змусили говорити про неї як про стабільного артиста й цілком законно прописали в елітних порядках поп-дів.
І, по-третє, Брэкстон, як дійсна жінка, нарешті зацікавилася високою модою й, як мені здається, зробила її більш доступної й зрозумілої для звичайних людей, шанувальників її творчості. Інша справа, що разом із заслуженим визнанням виділилися й практично завжди супровідні його атрибути - такі, як, наприклад, достаток романів з іншими зірками, які так любить преса. Тони крутила праворуч і ліворуч із баскетболістами (Джейсоном Киддом, Джимми Джексоном і навіть із самим Дэннисом Родманом), музикантами (Максуэлл, Брайс Уилсон), що в підсумку, як будь-яку розумну жінку, привело її до висновку, що потрібно шукати своє щастя вдалині від шоу-бізнесу й світських тусовок.
В основному собіте вона й присвятила ті чотири роки, протягом яких фактично бойкотувала виконання несправедливого, на її погляд, контракту з Laface. Як видно, Тоні була цілком певен, що, як записано в контракті, Laface захоче дати їй вільну після семи років взаємовигідного співробітництва. Але як бути з п’ятьома альбомами, які вона усе ще повинна була лейблу?! Бэбифэйс із Рэйдом, саме собою зрозуміло, не побажали втратити такого розкрученого артиста й просто відхилили її прохання про відхід на власні хліба. Брэкстон розв’язала піти з Laface через двері будинку суду, але силоньок, відверто говорячи, не вистачило. Багато її грошей пішло на цей розгляд, і на початку 1998 року Тоні офіційно визнала себе банкрутом із загальним боргом близько мільйона доларів. Була опечатана більшість із її майна, включаючи піаніно, взуття, ювелірні вироби й навіть статуетки “Грэмми”. Усю відповідальність Тоні побрала на себе.
Але Брэкстон не вішала носа й розв’язала почати все з початку. Laface теж зм’якшив тон і пересклав з нею контракт (на нових, більш демократичних умовах) в 1999 році. До цього наша поп-діва заглянула на Бродвей, зігравши в черговій постановці ”Beauty And The Beast”, і знялася разом з Куин Латифой і Лоренцом Тэйтом у картині “Why Do Fools Fall In Love”. А наприкінці квітня 2000 року вийшов її довгоочікуваний третій альбом Heat.
Секретна зброя цього чудове укомплектованого набору сучасних соул-композицій - це Рідні Джеркинс, людей, відповідальний за недавній підйом Уитни Х’юстон, Мэри Джей Блайдж, Брэнди й Моники, що прекрасно доповнив стар склад, що спрацювався, продюсером Тоні, плюс трошки латино-попа, гітар а-ля Принс і танцювальних фанковых мелодій, уперше випробуваних на несколких треках “Secrets”. Це, безумовно, “гарячий” альбом, повний бажання вирізнитися серед разросшейся в останні роки маси ритм-энд-блюзовых виконавців і колективів. Але все-таки я не певен, що Тоні вдасться представити публіці щось революційне, як це вдалося торік її конкуренткам і землячкам по лейблу Laface з TLC…
Опубликовано в: 8:08, Рубрика: Тоні Брекстон,
Комментировать